пятница, 14 октября 2016 г.

Твори добро

                                           Твори добро
Мета: формувати у дітей моральні чесноти, добропорядність,
почуття милосердя, дружелюбності, взаємодопомоги;
виховувати шанобливе ставлення до малюків, до старших, до
батьків, до природи.
Вчитель. Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часів це було традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, немічність, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.
Доброта, милосердя - багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами, милосердя, чемність, доброта - це крила, на яких тримається людство.
Учитель зачитує вірш Л. І Банкової «Твори добро»
Ти добро лиш твори повсюди!
Хай тепло твої повнить груди.
Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисть криницю.
Волю дай, погодуй пташину,
Приласкай і навчи дитину.
Бо людина у цьому світі
Лиш добро повинна творити!
Метод роботи «Коло»
- Про яку людину можна сказати, що вона творить добро? Зачитується оповідка із збірки Бруно Ферреро «Сорок казок у пустелі».
                              Дві хустинки

 Одна дівчинка, приходячи до дитячого садка, завжди приносила у сумочці дві хустинки. Вихователька спитала її, чому.
-                      Бо так сказала мені моя мама,— відповіла дівчинка.
-                      А для чого вони тобі? — питає вихователька.
-                      Одна для носа...
-                      А друга?
-                      А друга... друга... — і дівчинка опустила очі.
-                      А друга? — наполягала учителька
-                      Щоб витирати очі моїх товаришів і товаришок, коли вони плачуть.

-                      Чи ви теж носите дві хустинки? Чого мама хотіла навчити дівчинку? (Бути співчутливою, виявляти доброзичливість, ділити горе друзів.)

-                      
Зачитується оповідання В. О. Сухомлинського
                                           Дідусь і Смерть
      Жив старий дідусь. Було йому вже сто років. Ось узнала Смерть, що живе така стара людина. Прийшла до нього і говорить: «Час вже вмирати, дідусю».
-                      Дай приготуватися до смерті,— говорить старий.
-                      Добре,— погодилася Смерть.— Скільки тобі потрібно днів? — Три дні,— відповів дідусь.
Цікаво стало Смерті: що ж робитиме старий, як він до смерті готуватиметься?      Наступив перший день. Вийшов дідусь у сад, викопав ямку і посадив дерево. «Що ж він на другий день робитиме?» — думає Смерть.
Наступив другий день. Вийшов дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.
«Що ж він на третій день робитиме?» — з нетерпінням думає Смерть.
Наступив третій день. Вийшов дідусь у сад, викопав ще одну ямку і посадив ще одне дерево.
—Для кого ж ти дерева садиш? — питає Смерть.— Адже ти завтра помреш.
—Для людей,— відповів дідусь.
І відступилася Смерть від старого, втекла від нього далеко-далеко.

 Учитель.А зараз послухайте притчу «Коло радості».

   Одного дня селянин, який жив неподалік від святої обителі, підійшов до монастирської брами й енергійно застукав у неї своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав йому великий кетяг соковитого винограду.
-                      Брате-воротарю,—     сказав        селянин,— знаєте, кому хочу
подарувати цей чудовий виноград?

—Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
—Ні! Вам!
—Мені?! — монах із радості аж почервонів.— Хочете дати його саме мені?
—Авжеж! Тому що ви зі мною поводилися як приятель і завжди допомагали мені, хочу, щоб ви поласували цим виноградом.
Монах-воротар поклав виноград на тарілку і поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на нього. Який гарний і смачний!
    Та ось у нього майнула думка: «Чому не занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?»
Він узяв тарілку з виноградом і поніс до настоятеля.
Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: «Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться».
    І кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, який цілий день працює, і передав виноград йому.
Але кухар послав його монахові-паламареві, а той поніс його наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові.
  І так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.
 Отак замкнулося коло. Коло радості.

Вчитель. Отже, не чекай, щоб хтось інший починав — ти перший маєш почати коло радості. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, і щедрості — і світ почне змінюватися.
    Любов — це єдиний скарб, що помножується, це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають.
   Любов... Даруй її, розсівай її. Випорожнюй свій гаманець, свої кишені... і завтра будеш мати більше, ніж сьогодні.

Зачитується вірш Володимира Кузьменкова
                            Твій шлях
Якщо ти смієшся мало,
Непривітним ходиш, злим,
Шлях в житті не буде вдалим,
Буде хибним та важким.
Перешкоди у дорозі та біду зустрінеш ти.
І не будеш ти у ЗМОЗІ

Ворогів перемогти.

Комментариев нет:

Отправить комментарий