Мета: формувати у
дітей моральні чесноти, добропорядність,
почуття милосердя, дружелюбності, взаємодопомоги;
виховувати шанобливе ставлення до малюків, до старших, до
батьків, до природи.
Вчитель. Милосердя, доброта. Ще з давньоруських
часів це було традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним
вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати
притулок бездомному, захистити старість, немічність, порятувати хворого чи
каліку, захистити скривдженого.
Доброта, милосердя - багатоликі.
Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори
спокійні і твердь земна не хитається під ногами, милосердя, чемність, доброта -
це крила, на яких тримається людство.
Учитель зачитує вірш Л. І Банкової «Твори добро»
Ти добро лиш твори повсюди!
Хай тепло твої повнить
груди.
Ти посій і доглянь пшеницю,
Ти вкопай і почисть
криницю.
Волю дай, погодуй пташину,
Приласкай і навчи дитину.
Бо людина у цьому світі
Лиш добро повинна творити!
Метод роботи «Коло»
-
Про яку людину можна сказати, що вона творить добро? Зачитується оповідка із
збірки Бруно Ферреро «Сорок казок у пустелі».
Дві хустинки
Одна дівчинка, приходячи до дитячого
садка, завжди приносила у сумочці дві хустинки. Вихователька спитала її, чому.
-
Бо так сказала мені моя мама,— відповіла
дівчинка.
-
А
для чого вони тобі? — питає вихователька.
-
Одна для носа...
-
А
друга?
-
А
друга... друга... — і дівчинка опустила очі.
-
А
друга? — наполягала учителька
-
Щоб витирати очі моїх товаришів і товаришок,
коли вони плачуть.
-
Чи ви теж носите дві хустинки? Чого мама хотіла навчити
дівчинку?
(Бути
співчутливою, виявляти доброзичливість, ділити горе друзів.)
-
Зачитується
оповідання В. О. Сухомлинського
Дідусь
і Смерть
Жив старий дідусь. Було йому вже сто
років. Ось узнала Смерть, що живе така стара людина. Прийшла до нього і говорить:
«Час вже вмирати, дідусю».
-
Дай приготуватися до смерті,— говорить старий.
-
Добре,— погодилася Смерть.— Скільки тобі
потрібно днів? — Три дні,— відповів дідусь.
Цікаво стало
Смерті: що ж робитиме старий, як він до смерті готуватиметься? Наступив перший день. Вийшов дідусь у сад,
викопав ямку і посадив дерево. «Що ж він на другий день робитиме?» — думає
Смерть.
Наступив другий
день. Вийшов дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.
«Що ж він на
третій день робитиме?» — з нетерпінням думає Смерть.
Наступив третій
день. Вийшов дідусь у сад, викопав ще одну ямку і посадив ще одне дерево.
—Для кого ж ти
дерева садиш? — питає Смерть.— Адже ти завтра помреш.
—Для людей,—
відповів дідусь.
І відступилася
Смерть від старого, втекла від нього далеко-далеко.
Учитель.А зараз
послухайте притчу «Коло радості».
Одного дня селянин, який жив неподалік від
святої обителі, підійшов до монастирської брами й енергійно застукав у неї
своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав
йому великий кетяг соковитого винограду.
-
Брате-воротарю,— сказав селянин,— знаєте, кому хочу
подарувати цей
чудовий виноград?
—Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
—Ні! Вам!
—Мені?! — монах
із радості аж почервонів.— Хочете дати його саме мені?
—Авжеж! Тому що
ви зі мною поводилися як приятель і завжди допомагали мені, хочу, щоб ви
поласували цим виноградом.
Монах-воротар
поклав виноград на тарілку і поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на
нього. Який гарний і смачний!
Та ось у нього майнула думка: «Чому не
занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?»
Він узяв тарілку
з виноградом і поніс до настоятеля.
Настоятель і
справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий
монах, і подумав: «Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться».
І кетяг винограду потрапив до келії хворого
монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград,
напевно, сподобається кухареві, який цілий день працює, і передав виноград
йому.
Але кухар послав
його монахові-паламареві, а той поніс його наймолодшому монахові, котрий
вирішив подарувати його іншому монахові.
І так від монаха до монаха той виноград знову
повернувся до воротаря.
Отак замкнулося коло. Коло радості.
Вчитель. Отже, не
чекай, щоб хтось інший починав — ти перший маєш почати коло радості. Часто
достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить
іскорки доброти, і щедрості — і світ почне змінюватися.
Любов — це єдиний скарб, що помножується,
це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають.
Любов... Даруй її, розсівай її. Випорожнюй свій
гаманець, свої кишені... і завтра будеш мати більше, ніж сьогодні.
Зачитується вірш
Володимира Кузьменкова
Твій шлях
Якщо ти смієшся
мало,
Непривітним
ходиш, злим,
Шлях в житті не
буде вдалим,
Буде хибним та
важким.
Перешкоди у
дорозі та біду зустрінеш ти.
І не будеш ти у ЗМОЗІ
Ворогів
перемогти.
Комментариев нет:
Отправить комментарий