Урок миру

                  Урок миру

Мета: розширити знання учнів про важливість миру на землі; виховувати гуманізм, патріотизм, любов до свого народу та повагу до людей різних  національностей та віросповідань.

                                 Хід уроку

Учитель. Сьогодні в нас Урок миру. Що ж ви розумієте під таким коротким і важливим словом «МИР»? (Відповіді учнів)

-А що таке милосердя? (Відповіді учнів)

Учитель. Без миру немає дитинства, немає майбутнього. За мир, щоб сміятись, за щастя дітей, за мирне небо над головами, за цвіт на землі борються чесні люди  планети.

Учень 1. Хай буде мир на всій землі!

                 Хай дім новий будується,

                 Хай сад новий росте в селі,

                 Нова зростає вулиця.

Учень 2. Яка красива в нас планета!

                Земля зелена, ніжно-голуба.

                Нас переконують космічні злети:

                У всій Галактиці така одна.

Учитель. Для більшості людей планети Земля мир - це повсякденна реальність. На наших вулицях безпечно, ви ходите до школи. Там, де уклад суспільства міцний, безцінний дар миру може ніхто особливо й не помічати. Та чи всі діти на Землі живуть  добре і щасливо? (Відповіді учнів).

         Для багатьох людей у сучасному світі спокійне життя — казкова мрія, багато й страждають, живучи в атмосфері нестабільності та страху. Заради таких, як  вони, й засновано Міжнародний день Миру.

Учитель. Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний день миру днем явного припинення вогню і відмови від насильства. Такий день покликаний  змусити людей не тільки замислитися про мир, але й зробити щось заради нього.

   Землі потрібні пісні і квіти, щоб на нашій прекрасній планеті жили прекрасні  люди, і не зважаючи на колір шкіри, віросповідання, дружили, радо спілкувалися, щоб до густих садів і білих будівель завжди поверталися лелеки, при появі яких у людей з’являлися спокій і радість, упевненість у завтрашньому дні.

  Щороку 21 вересня люди в різних куточках земної кулі замислюються про важливість миру. Поки лунають постріли, тривають міждержавні чи внутрідержавні  військові конфлікти, потрібно приєднуватися до тих людей, які підтримують найцінніше на планеті - мир, відстоюючи право людини мати над головою мирне небо

.

     У1981 році Організацією Об'єднаних Націй був започаткований Міжнародний день миру як щорічне свято відмови від насильства і припинення вогню в глобальному масштабі.

    Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, що проголосила Міжнародний  день миру. У ній міститься заклик до "всіх країн і народів" відзначати цей день як можливість сприяння мирному врегулюванню конфліктів і виконання зобов’язань щодо припинення цього дня вогню.

      Це важливий день надихає багатьох людей замислитися над тим, якою мірою доля залежить від миру.

     Для багатьох людей світу мир — не більше ніж казкова мрія. Вони живуть в окопах, в атмосфері нестабільності і страху. Передовсім для них установлено цей день.

Учень. За мир у всьому світі,

             Це значить за народ.

            За колоски налиті,

           За шум весняних вод.

                                    М.Рильський.

      Щороку Україна в рамках Міжнародного Дня миру бере участь у діяльності, що сприяє припиненню вогню, завершенню конфліктів, розвитку толерантності, наведенню мостів між різними культурами.

    Дійсно, мир завжди починається з дружби. Не воювати треба, а дружити країнами, містами, сім’ями. І в нашій шкільній сім’ї хай завжди світить сонце дружби.

Учням дається завдання завершити речення.

Друг це той, хто...

Мир - це...

З другом я часто...

Приятель і друг не зовсім одне й те саме, бо...

З другом можна...

Я  товаришую з... тому що...

Учень. Ми живемо у світлому краю,

             У вільній незалежній Україні.

             Наснагу тут плекаємо свою

             І небеса над нами сині-сині.

            Усе в нас є: озера і ліси,

            Степи і гори, ріки і долини,

            Моря і море вічної краси,

            Усе для щастя і життя людини.

Учитель. Ми всі живемо на одній планеті, яка зветься Земля. Хай процвітає і дружба між народами. Нехай у кожному домі панує мир і злагода.

Твори добро

                                           Твори добро

Мета: формувати у дітей моральні чесноти, добропорядність,

почуття милосердя, дружелюбності, взаємодопомоги;

виховувати шанобливе ставлення до малюків, до старших, до

батьків, до природи.

Вчитель. Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часів це було традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, немічність, порятувати хворого чи каліку, захистити скривдженого.

Доброта, милосердя - багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами, милосердя, чемність, доброта - це крила, на яких тримається людство.

Учитель зачитує вірш Л. І Банкової «Твори добро»

Ти добро лиш твори повсюди!

Хай тепло твої повнить груди.

Ти посій і доглянь пшеницю,

Ти вкопай і почисть криницю.

Волю дай, погодуй пташину,

Приласкай і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити!

Метод роботи «Коло»

- Про яку людину можна сказати, що вона творить добро? Зачитується оповідка із збірки Бруно Ферреро «Сорок казок у пустелі».

                              Дві хустинки

 Одна дівчинка, приходячи до дитячого садка, завжди приносила у сумочці дві хустинки. Вихователька спитала її, чому.

-                      Бо так сказала мені моя мама,— відповіла дівчинка.

-                      А для чого вони тобі? — питає вихователька.

-                      Одна для носа...

-                      А друга?

-                      А друга... друга... — і дівчинка опустила очі.

-                      А друга? — наполягала учителька

-                      Щоб витирати очі моїх товаришів і товаришок, коли вони плачуть.

-                      Чи ви теж носите дві хустинки? Чого мама хотіла навчити дівчинку? (Бути співчутливою, виявляти доброзичливість, ділити горе друзів.)

-                      

Зачитується оповідання В. О. Сухомлинського

                                           Дідусь і Смерть

      Жив старий дідусь. Було йому вже сто років. Ось узнала Смерть, що живе така стара людина. Прийшла до нього і говорить: «Час вже вмирати, дідусю».

-                      Дай приготуватися до смерті,— говорить старий.

-                      Добре,— погодилася Смерть.— Скільки тобі потрібно днів? — Три дні,— відповів дідусь.

Цікаво стало Смерті: що ж робитиме старий, як він до смерті готуватиметься?      Наступив перший день. Вийшов дідусь у сад, викопав ямку і посадив дерево. «Що ж він на другий день робитиме?» — думає Смерть.

Наступив другий день. Вийшов дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.

«Що ж він на третій день робитиме?» — з нетерпінням думає Смерть.

Наступив третій день. Вийшов дідусь у сад, викопав ще одну ямку і посадив ще одне дерево.

—Для кого ж ти дерева садиш? — питає Смерть.— Адже ти завтра помреш.

—Для людей,— відповів дідусь.

І відступилася Смерть від старого, втекла від нього далеко-далеко.

 Учитель.А зараз послухайте притчу «Коло радості».

   Одного дня селянин, який жив неподалік від святої обителі, підійшов до монастирської брами й енергійно застукав у неї своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав йому великий кетяг соковитого винограду.

-                      Брате-воротарю,—     сказав        селянин,— знаєте, кому хочу

подарувати цей чудовий виноград?

—Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?

—Ні! Вам!

—Мені?! — монах із радості аж почервонів.— Хочете дати його саме мені?

—Авжеж! Тому що ви зі мною поводилися як приятель і завжди допомагали мені, хочу, щоб ви поласували цим виноградом.

Монах-воротар поклав виноград на тарілку і поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на нього. Який гарний і смачний!

    Та ось у нього майнула думка: «Чому не занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?»

Він узяв тарілку з виноградом і поніс до настоятеля.

Настоятель і справді щиро зрадів. Але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: «Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться».

    І кетяг винограду потрапив до келії хворого монаха. Але надовго він там не затримався. Хворий подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, який цілий день працює, і передав виноград йому.

Але кухар послав його монахові-паламареві, а той поніс його наймолодшому монахові, котрий вирішив подарувати його іншому монахові.

  І так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.

 Отак замкнулося коло. Коло радості.

Вчитель. Отже, не чекай, щоб хтось інший починав — ти перший маєш почати коло радості. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, і щедрості — і світ почне змінюватися.

    Любов — це єдиний скарб, що помножується, це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають.

   Любов... Даруй її, розсівай її. Випорожнюй свій гаманець, свої кишені... і завтра будеш мати більше, ніж сьогодні.

Зачитується вірш Володимира Кузьменкова

                            Твій шлях

Якщо ти смієшся мало,

Непривітним ходиш, злим,

Шлях в житті не буде вдалим,

Буде хибним та важким.

Перешкоди у дорозі та біду зустрінеш ти.

І не будеш ти у ЗМОЗІ

Ворогів перемогти.

дзвенить струмочком рідна мова

Дзвенить струмочком рідна мова

(Виховна година)

Мета: вдосконалювати мовну культуру учнів, збагачувати їхній слов­никовий запас. Виховувати прагнення розмовляти українською літе­ратурною мовою.  

Учитель Сьогодні ми зібрались, щоб сказати теплі й ніжні слова про нашу рідну мову, щоб зрозуміти яке значення має мова для людини.

 Ми живемо на мальовничій землі – в Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо ми. Милуємося красою рідної мови, природи, вслухаємося у чарівні мелодії пісень, вбираємо в себе ніжні звуки української  мови.

Учень.   Звуків дуже є багато,

У природі все звучить.

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі гуркотить.

Навесні співає пташка

І струмочок жебонить.

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить.

Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світі їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

Але звуки ці - не мовні:

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

Учениця Знайте всі, мої шановні,

Не забудьтеся, бува.

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Звуки, зібрані у слово

Ще в далеку давнину,

Утворили рідну мову –

Українську, чарівну.

       Учитель. Мова - це велике досягнення людства. Вона у кожного народу своя, тому ми, не знаючи чужої мови, можемо і не зрозуміти, про що людина говорить. І дуже важливо для людського спілкування доб­ре знати мови інших народів, але найперше досконало потрібно знати свою рідну мову. А яка наша рідна державна мова, діти? (Відповіді дітей.)

        Так, українська, бо всі ми українці, живемо в Україні, в мальов­ничому і чарівному краю. І свою рідну мову ми всі повинні дуже добре знати, розмовляти нею чисто і правильно, тому що кожна людина, яка себе поважає, повинна добре вміти розмовляти рідною мовою. А ми, українці, народ давній і працелюбний, співучий і відважний, добрий і щедрий. І мова у нас дуже мелодійна, багата, як земля, веселкова і чарівна. За красою звучання вона стоїть поряд з італійською та персь­кою. А для нас вона найкраща у цілому світі, бо рідна нам від діда- прадіда, від самої колиски. Здається, що вона ввібрала у себе все: сонце і зорі, красу вишневого цвіту і ранкові роси, шепіт трави і дзвінкий спів струмочка, вечірні тумани і тепло літнього дня.

           Ви вже навчилися читати і писати рідною мовою, далі будете вдосконалювати свої знання, збагачувати словниковий запас, бо слів у нашій мові є надзвичайно багато і не всі ви знаєте. А щоб бути високоосвіченим, треба досконало знати свою мову.

Учитель     Хочу до вас я звернутися, діти.

Можна людині без мови прожити,

Можна без пісні, без загадки й казки?

Хто відповість? Поміркуйте, будь ласка!

Учень 1. Як же людині без казки і слова,

Без задушевної пісні й розмови?

Думаю я, що таке неможливо.

Мова людини - це щастя, це - диво!

Учитель Правильно думаєш. Мова - це диво.

З нею людина розумна й щаслива.

Знаючи мову, спілкуються люди,

Мова загине - й людини не буде.

Учень 2. Як же без мови? Не уявляю!

Я щохвилини про щось та й питаю.

А коли мови не будемо знати,

Як же ми зможемо світ пізнавати?

 Учитель    В світі ми - люди і правильно, діти,

Людям без мови не можна прожити.

Ще повідомити хочу вам я –

В кожній країні є мова своя.

Кожна людина свою мову знає,

Любить безмежно її й поважає.

Рідна одним мова східна - японська,

Іншим найкраща - китайська, естонська.

Мова у світі панує англійська,

                     Нам найрідніша своя, українська.

Учень 3. Ми з вами всі живемо в Україні,

Мова чудова й пісні в нас чарівні.

Треба, щоб мову ми вчили і знали,

І нею чистенько усі розмовляли.

Учитель.  А тепер послухайте одну історію.

 Було це не на Марсі чи Венері, а на нашій землі. Народилася дівчинка гарненька і здоровенька. Батьки ЇЇ чомусь не дуже любили і не дуже дивилися за нею. А потім загубили її і не стали шукати. Коли вона зголодніла, то підповзла, бо ходити ще не вміла, до собачої буди і почала з собачкою їсти. А коли стало холодно, то залізла в будку, а собачка її обігріла і почала турбуватись про неї, як про своїх щенят. Дитину ніхто не шукав, і зростала дівчинка між собаками багато років. А коли її знайшли люди, то вона поводилася так само, як дика собака. Вона гавкала, гризла зубами кістки, стрибала так само, як собаки, а ходити не вміла і не знала жодного слова. Дівчинку взяли до себе вчені, вони хотіли навчити її ходити, розмовляти, поводитися, як люди. Тривалий час працювали з нею: навчили ходити, їсти з тарілки, користу­ватися ложкою і чашкою, але розмовляти дівчинка так і не навчилася. Вона не могла вимовляти всіх звуків.

Про подібний випадок, коли в лісі знайшли дикого хлопчика, роз­повідають учені. Його теж навчили ходити, їсти, але він жодного мов­ного звука, скільки його не вчили, не промовив. Такі діти не можуть повноцінно жити в людському суспільстві, вони втратили мову, а на­вчитись уже не можуть. Тому що треба з дитиною розмовляти від самого народження, вчити, коли вона тільки народилася, бо може бути запізно. А ви, діти, поки ще маленькі, навчайтеся правильно розмовля­ти, поводитися гідно, щоб теж не було пізно, бо все починається з малого.

Учень. У світі дитині не можна без слова,

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою стати,

Дитині потрібні турбота й тепло,

                      їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

                      Ніколи людиною їй не зрости.

Учениця. Я - україночка. Хоч зовсім ще маленька,

 Але ходжу до школи в другий клас!

 Читати я навчилася легенько,

Бо дуже гарна рідна мова в нас.

Це українська мова промениста,

 Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

 Багата, як земля, джерельно-чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

      Учень. Вона дзвенить у срібному джерельці,

                  У дивних квітах, у дзвінкій росі.

                  Вона живе й співа в моєму серці,

Її ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

 Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

 А як без неї на Землі прожить?

В нас, українців, - українська мова,

В ній найсвітліші, лагідні слова.

Й матусі ніжна пісня колискова,

Як сонечко, нас щедро зігріва.

  Учитель. Молодці, діти. Ви гарно говорите про мову. Але чи знаєте ви, що у нашій рідній мові є “чарівні” слова?

 Діти. Так, знаємо! (Діти називають “чарівні»  слова – звертання, привітання,подяки.)

Учениця.    Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати

 І повсякденно у мові вживати.

“Доброго ранку!” і “Доброго дня!”

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай “На добраніч!” сказати.

 Учень.       Ще коли навіть дитятко в колибі,

                    Мама навчає казати “Спасибі!”

                     Слово подяки завжди пам’ятай,

                    “Дякую!” - слово частіше вживай!

Учитель. Молодці, діти, правильно ви все сказали. Але в повсякденній розмові ви частенько вживаєте “суржики”, тобто такі слова, що їх немає в літературній  українській мові.

Учень. Так, слово кожному своє,

             Багато слів у мові є.

            Їх вивчити потрібно й знати,

            Щоб в мові правильно вживати,

            Але частенько наші діти

            Не вміють чисто говорити,

            Вживають суржики-слова,

            І слів тих повна голова.

            Вони вставляють їх в розмову,

           Свою засмічуючи мову.

Учитель.  Народ наш дуже дотепний, він усе помічає і завжди вміє  порівняти. Та так, що і декількох слів вистачить, щоб дати повну характеристику. Тому треба слово вміти добирати та правильно все сказати, щоб не бути осміяним.

Учень.  Народ наш веселий, усе підмічає,

Усе він побачить й завжди порівняє.

Тому ти подумай, як хочеш сказати,

Ніколи не смій просто словом кидати!

Бо слово, як зброя, що може убити,

 А рани від слова вже не заживити.

Учитель    А тепер настав час усім разом вірші складати. Останнє слово другого рядочка будете добирати за змістом в риму.

Щоб розумним й мудрим стати,

Треба рідну мову ... (знати ).

А щоб вміти говорити,

Треба рідну мову ... (вчити).

Знає кожен з нас чудово –

Не прожити нам без ... (мови).

Рідна ж мова пелюсткова,

Мудра, світла,... (світанкова ).

І дзвенить щодня і в свято.

Бо вона така ... (багата).

І така джерельно-чиста

 Наша мова ... ( промениста).

Чарівна і калинова

Наша мова ... (веселкова).

В ній такі слова чудові,

Хліб і сіль на ... (рушникові).

В ній в віках батьки і діти,

Як без мови в світі ... (жити)?

Понад світом хай лунає,

Хай ніхто не ... (забуває).

Рідну мову українську,

Мудру, щедру,... (материнську).

Учитель. Гадаю, тепер ви будете ще наполегливіше вивчати рідну мову, щоб знати її і розмовляти нею, щоб збагатити свій словниковий запас. А для цього потрібно багато читати. Недаремно у народі ка­жуть: “Хто багато читає, той багато знає”, “Книжка вчить, як на світі жить”. Отож вчіться, читайте та іноземні мови вивчайте. Лише одне запам’ятайте – своєї мови не цурайтесь!