дзвенить струмочком рідна мова

Дзвенить струмочком рідна мова

(Виховна година)

Мета: вдосконалювати мовну культуру учнів, збагачувати їхній слов­никовий запас. Виховувати прагнення розмовляти українською літе­ратурною мовою.  

Учитель Сьогодні ми зібрались, щоб сказати теплі й ніжні слова про нашу рідну мову, щоб зрозуміти яке значення має мова для людини.

 Ми живемо на мальовничій землі – в Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо ми. Милуємося красою рідної мови, природи, вслухаємося у чарівні мелодії пісень, вбираємо в себе ніжні звуки української  мови.

Учень.   Звуків дуже є багато,

У природі все звучить.

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі гуркотить.

Навесні співає пташка

І струмочок жебонить.

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить.

Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світі їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

Але звуки ці - не мовні:

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

Учениця Знайте всі, мої шановні,

Не забудьтеся, бува.

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Звуки, зібрані у слово

Ще в далеку давнину,

Утворили рідну мову –

Українську, чарівну.

       Учитель. Мова - це велике досягнення людства. Вона у кожного народу своя, тому ми, не знаючи чужої мови, можемо і не зрозуміти, про що людина говорить. І дуже важливо для людського спілкування доб­ре знати мови інших народів, але найперше досконало потрібно знати свою рідну мову. А яка наша рідна державна мова, діти? (Відповіді дітей.)

        Так, українська, бо всі ми українці, живемо в Україні, в мальов­ничому і чарівному краю. І свою рідну мову ми всі повинні дуже добре знати, розмовляти нею чисто і правильно, тому що кожна людина, яка себе поважає, повинна добре вміти розмовляти рідною мовою. А ми, українці, народ давній і працелюбний, співучий і відважний, добрий і щедрий. І мова у нас дуже мелодійна, багата, як земля, веселкова і чарівна. За красою звучання вона стоїть поряд з італійською та персь­кою. А для нас вона найкраща у цілому світі, бо рідна нам від діда- прадіда, від самої колиски. Здається, що вона ввібрала у себе все: сонце і зорі, красу вишневого цвіту і ранкові роси, шепіт трави і дзвінкий спів струмочка, вечірні тумани і тепло літнього дня.

           Ви вже навчилися читати і писати рідною мовою, далі будете вдосконалювати свої знання, збагачувати словниковий запас, бо слів у нашій мові є надзвичайно багато і не всі ви знаєте. А щоб бути високоосвіченим, треба досконало знати свою мову.

Учитель     Хочу до вас я звернутися, діти.

Можна людині без мови прожити,

Можна без пісні, без загадки й казки?

Хто відповість? Поміркуйте, будь ласка!

Учень 1. Як же людині без казки і слова,

Без задушевної пісні й розмови?

Думаю я, що таке неможливо.

Мова людини - це щастя, це - диво!

Учитель Правильно думаєш. Мова - це диво.

З нею людина розумна й щаслива.

Знаючи мову, спілкуються люди,

Мова загине - й людини не буде.

Учень 2. Як же без мови? Не уявляю!

Я щохвилини про щось та й питаю.

А коли мови не будемо знати,

Як же ми зможемо світ пізнавати?

 Учитель    В світі ми - люди і правильно, діти,

Людям без мови не можна прожити.

Ще повідомити хочу вам я –

В кожній країні є мова своя.

Кожна людина свою мову знає,

Любить безмежно її й поважає.

Рідна одним мова східна - японська,

Іншим найкраща - китайська, естонська.

Мова у світі панує англійська,

                     Нам найрідніша своя, українська.

Учень 3. Ми з вами всі живемо в Україні,

Мова чудова й пісні в нас чарівні.

Треба, щоб мову ми вчили і знали,

І нею чистенько усі розмовляли.

Учитель.  А тепер послухайте одну історію.

 Було це не на Марсі чи Венері, а на нашій землі. Народилася дівчинка гарненька і здоровенька. Батьки ЇЇ чомусь не дуже любили і не дуже дивилися за нею. А потім загубили її і не стали шукати. Коли вона зголодніла, то підповзла, бо ходити ще не вміла, до собачої буди і почала з собачкою їсти. А коли стало холодно, то залізла в будку, а собачка її обігріла і почала турбуватись про неї, як про своїх щенят. Дитину ніхто не шукав, і зростала дівчинка між собаками багато років. А коли її знайшли люди, то вона поводилася так само, як дика собака. Вона гавкала, гризла зубами кістки, стрибала так само, як собаки, а ходити не вміла і не знала жодного слова. Дівчинку взяли до себе вчені, вони хотіли навчити її ходити, розмовляти, поводитися, як люди. Тривалий час працювали з нею: навчили ходити, їсти з тарілки, користу­ватися ложкою і чашкою, але розмовляти дівчинка так і не навчилася. Вона не могла вимовляти всіх звуків.

Про подібний випадок, коли в лісі знайшли дикого хлопчика, роз­повідають учені. Його теж навчили ходити, їсти, але він жодного мов­ного звука, скільки його не вчили, не промовив. Такі діти не можуть повноцінно жити в людському суспільстві, вони втратили мову, а на­вчитись уже не можуть. Тому що треба з дитиною розмовляти від самого народження, вчити, коли вона тільки народилася, бо може бути запізно. А ви, діти, поки ще маленькі, навчайтеся правильно розмовля­ти, поводитися гідно, щоб теж не було пізно, бо все починається з малого.

Учень. У світі дитині не можна без слова,

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою стати,

Дитині потрібні турбота й тепло,

                      їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

                      Ніколи людиною їй не зрости.

Учениця. Я - україночка. Хоч зовсім ще маленька,

 Але ходжу до школи в другий клас!

 Читати я навчилася легенько,

Бо дуже гарна рідна мова в нас.

Це українська мова промениста,

 Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

 Багата, як земля, джерельно-чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

      Учень. Вона дзвенить у срібному джерельці,

                  У дивних квітах, у дзвінкій росі.

                  Вона живе й співа в моєму серці,

Її ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

 Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

 А як без неї на Землі прожить?

В нас, українців, - українська мова,

В ній найсвітліші, лагідні слова.

Й матусі ніжна пісня колискова,

Як сонечко, нас щедро зігріва.

  Учитель. Молодці, діти. Ви гарно говорите про мову. Але чи знаєте ви, що у нашій рідній мові є “чарівні” слова?

 Діти. Так, знаємо! (Діти називають “чарівні»  слова – звертання, привітання,подяки.)

Учениця.    Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати

 І повсякденно у мові вживати.

“Доброго ранку!” і “Доброго дня!”

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай “На добраніч!” сказати.

 Учень.       Ще коли навіть дитятко в колибі,

                    Мама навчає казати “Спасибі!”

                     Слово подяки завжди пам’ятай,

                    “Дякую!” - слово частіше вживай!

Учитель. Молодці, діти, правильно ви все сказали. Але в повсякденній розмові ви частенько вживаєте “суржики”, тобто такі слова, що їх немає в літературній  українській мові.

Учень. Так, слово кожному своє,

             Багато слів у мові є.

            Їх вивчити потрібно й знати,

            Щоб в мові правильно вживати,

            Але частенько наші діти

            Не вміють чисто говорити,

            Вживають суржики-слова,

            І слів тих повна голова.

            Вони вставляють їх в розмову,

           Свою засмічуючи мову.

Учитель.  Народ наш дуже дотепний, він усе помічає і завжди вміє  порівняти. Та так, що і декількох слів вистачить, щоб дати повну характеристику. Тому треба слово вміти добирати та правильно все сказати, щоб не бути осміяним.

Учень.  Народ наш веселий, усе підмічає,

Усе він побачить й завжди порівняє.

Тому ти подумай, як хочеш сказати,

Ніколи не смій просто словом кидати!

Бо слово, як зброя, що може убити,

 А рани від слова вже не заживити.

Учитель    А тепер настав час усім разом вірші складати. Останнє слово другого рядочка будете добирати за змістом в риму.

Щоб розумним й мудрим стати,

Треба рідну мову ... (знати ).

А щоб вміти говорити,

Треба рідну мову ... (вчити).

Знає кожен з нас чудово –

Не прожити нам без ... (мови).

Рідна ж мова пелюсткова,

Мудра, світла,... (світанкова ).

І дзвенить щодня і в свято.

Бо вона така ... (багата).

І така джерельно-чиста

 Наша мова ... ( промениста).

Чарівна і калинова

Наша мова ... (веселкова).

В ній такі слова чудові,

Хліб і сіль на ... (рушникові).

В ній в віках батьки і діти,

Як без мови в світі ... (жити)?

Понад світом хай лунає,

Хай ніхто не ... (забуває).

Рідну мову українську,

Мудру, щедру,... (материнську).

Учитель. Гадаю, тепер ви будете ще наполегливіше вивчати рідну мову, щоб знати її і розмовляти нею, щоб збагатити свій словниковий запас. А для цього потрібно багато читати. Недаремно у народі ка­жуть: “Хто багато читає, той багато знає”, “Книжка вчить, як на світі жить”. Отож вчіться, читайте та іноземні мови вивчайте. Лише одне запам’ятайте – своєї мови не цурайтесь!